У ті вже такі далекі часи, коли зароджувався сучасний український сервіс разом з розвитком відповідного ринку послуг складалися і міфи, які важко долаються досі.
Крім появи казок на тему абсолютної безвідмовності іномарок, їх не вбивства і живучості формувалися уявлення про унікально низькі втрати часу та інших ресурсів на утримання цих машин в ідеальному стані. Сучасний досвідчений автомобіліст впав би у кому від оповідань людей, які «знають», були за кордоном і «познайомилися» з передовими зразками західного та східного автопромів.
Не з руки професійному автосервісу повторювати туфту. Без жодної іронії скажемо, що сьогоднішній активний користувач автомобіля давно, на своєму особистому досвіді, пізнав ціну цих небилиць. А ось міф про довге життя всіх кузовів сучасних автомобілів без жодних зусиль з боку автовласників живе і процвітає досі. Чомусь. Є в цьому якась, як не таємниця, то загадка.
Словник БСЕ трактує слово «міф» як створення колективної загальнонародної фантазії (по-грецьки «міф» — переказ, оповідь), що узагальнено відображає дійсність у вигляді … і т.д. «Колективна загальнонародна фантазія». Запам’ятаємо це визначення. Воно допоможе нам у розумінні питання. У 90-ті роки в Україну потекли різноманітні та різновікові автомобілі іноземних виробництв. Своєю надійністю вони, звісно, вигідно відрізнялися від виробів місцевого автопрому. А із запуском технологій цинкування кузовів на деяких західних автоскладаннях імідж довго життя всіх закордонних автомобілів підскочив на неймовірну висоту. Заради справедливості відзначимо безумовну корисність таких інновацій іменитих компаній, і було б безглуздо дорікати їм у співавторстві створення національного міфу. Слід зазначити, що до моменту, про який йдеться, вітчизняний автовласник ) з великим трепетом ставився до свого авто. Люди десятиліттями могли чекати своєї черги на покупку ОСОБИСТОГО автомобіля. Тому, ставши володарями такого щастя, рідкісні пустощі долі з усією пристрастю переносили це почуття на транспортний засіб: пестили, берегли, передавали у спадок, загалом ставилися до нього, як до скарбу. Тому до збереження кузова власного автомобіля у нас ставлення було відповідним. І ось на такий благодатний ґрунт падали зерна інформації про технологічні чудеса західного та східного автопромів. Ось тоді зароджувалися міфи про непідвладність сучасних автомобілів законам природи. Тоді наші співгромадяни створили «колективну народну фантазію». Фантазія полягала в тому, що сучасні автомобільні кузови можуть жити впродовж 10–15 років без необхідних профілактичних процедур щодо їх захисту. Купив іномарку і володій нею, не бери на думку, про тебе потурбувався виробник. Тобі ж треба їздити, а не ремонтувати! До речі, офіційні дилери всіляко підтримували цей міф. І що особливо важливо – підтримують його досі. Запитайте менеджера з торгівлі в автосалоні офіційного дилера, чи потрібно робити додатковий, крім виробленого на заводі, антикорозійний захист їхнім автомобілям? Мабуть, він образиться.
І це не наші домисли. Усі автомобільні журнали та газети регулярно роблять практичні статті, які доводять слабку захищеність кузовів нових автомобілів від агресивності українських доріг та клімату загалом. Після виходу в журналах з такою інформацією в редакціях зазвичай лунає гнівний дзвінок від продавця автосалону з претензією щодо дискредитації їхнього бренду.
Для об’єктивності картини зауважимо, що звинувачувати виробників автомобілів у «м’якому» лукавстві українських автодилерів не слід. Вони чесно роблять свою справу, виготовляючи сучасний затребуваний продукт. Застосовуючи на етапі збирання автомобілів високоякісні антикорозійні матеріали, збирачі готують кузов до роботи в середовищі з найбільш усередненими параметрами. Пакет захисних продуктів та технологій нанесення підігнано під таку логіку конвеєрного складання. Та й економіку такого підходу з рахунків скидати не слід. Боротьба за здешевлення виробництва грає не останню роль цьому питанні. А вже справа дистриб’ютора чи дилера, згідно з місцевими умовами, доводити її (захист) до необхідних кондицій. І далі супроводжувати авто, періодично оцінюючи його стан та за необхідності повторюючи захисні процедури.
А як же працюють антикорозійні майстерні Північної Європи? Така турбота щодо підтримки кузова, що ввозиться в країну, автомобіля у них починається з морського причалу. У портах, неподалік місця розвантаження, стоять термінали, в яких розміщені технологічні ділянки антикора з великою прохідністю. І за всієї ощадливості, навіть скнарості, на думку українця, скандинавів такий підхід не розглядається як марнотратство. І на цьому турбота про здоров’я кузова автомобіля не закінчується. Потрапивши до рук шведа, фіна чи данця, ТЗ не розчиняється на просторах Скандинавії. Він (чомусь?) кожні 2–3 роки проходить подібну «захисну» процедуру. І це при тому, що «лікувальні» матеріали, що застосовуються, «варяться» для нього не в Н-ському селищі в сараї, а на сучасних хімічних підприємствах. І виконують діагностику стану ТЗ та подальшу процедуру захисту фахівці з величезним досвідом у цьому шановному співгромадянами ремеслі. А автотраси не зрошуються антиожеледними сиропами.
В силу професійної діяльності нам часто доводиться контактувати з менеджерами автосалонів і центрів. У кулуарних бесідах вони підтверджують наші підозри про те, що відсутність на їхніх підприємствах ділянок антикорозійної обробки автомобілів є результатом продуманої політики вищого менеджменту. Хтось колись вирішив, що наявність такого робочого місця на техцентрі, який має статус офіціалу, веде до підриву іміджу бренду та дилера. Навіть непрості кризові часи не змогли серйозно змінити таку ситуацію. Якщо погодитися зі сказаним вище, то питання просвітництва в темі безпеки кузова автомобіля як найдорожчої його деталі, а також конструкції, що оберігає здоров’я та життя водія при ДТП, має лягати на менеджерів дільниць або цехів антикорозійного захисту. Без їхньої кропіткої мудрої роботи з клієнтами розвіяти міф про достатність заводських заходів у цьому напрямку буде неможливо довго. Значить, і ця послуга ще довго розглядатиметься автовласниками як необов’язкова.
Обіцяємо регулярно звертатися у статтях на своєму сайті, в особистому спілкуванні з автомобілістами на тему антикорозійного захисту автомобіля, щоб максимально сприяти становленню і в Україні цивілізованого ставлення всіх учасників автомобільного життя до цієї проблеми. Намагатимемося разом із провідними фахівцями антикорозійного профілю зживатимемо «колективну народну фантазію», яка пожирає гроші, здоров’я, а іноді й життя наших співгромадян на дорогах.
І на останок.
Пам’ятайте, що переобладнані під пасажирські перевезення мікроавтобуси, типу Mercedes-Benz Vita, Sprinter, знаходяться в особливій зоні ризику через вентиляцію.
Боротися можна шляхом просвердлювання дірок для примусової вентиляції і своєчасним проведенням антикорозійної обробки кузова такого мікроавтобуса.